9. 1944–1991: у складі Радянського Союзу
Салют у Львові на честь 5-річчя перемоги Радянського союзу у Другій світовій війні
З 1944 року Львів стає адміністративним центром Львівської області.
Згідно з договором між Радянським Союзом і Польською Народною Республікою про обмін населенням у 1946 році Львів, як і всю Галичину, покинула переважна більшість польського населення. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і українці зі Сходу. Українців-лемків, що прибували з Польщі, натомість селили не у Львові, а в периферійних районах Західної України, а той далі. Так у місті вкотре змінилося населення. Львів став переважно російськомовним містом.
Українську греко-католицьку церкву було ліквідовано і силоміць приєднано до Російської православної церкви на Львівському соборі 1946 року. Ті, хто не згодилися, поїхали в Сибір. Примітно, що поряд із цим у Львові залишилися діяти два римо-католицьких костели. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репресіями проти місцевого українського населення. Тисячі сімей, що підтримували повстанців, були вивезено в Сибір. 5 березня 1950 року на конспіративній квартирі в селі Білогорщі на околиці Львова загинув Головний Командир УПА Роман Шухевич.
Радянська влада збудувала у місті кілька промислових гігантів Львівський автобусний завод, Львівхімсільмаш, Львівський завод автонавантажувачів, Авіаремонтний завод, Танкоремонтний завод, «Електрон», «Кінескоп», «Полярон» та інші. Місто потребувало робітників і у 1950-их і особливо 1960-их роках сюди масово переселяються жителі навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони Південний, Сріблястий, Сихів, Рясне, Майорівка, Збоїща та ін. На базі факультетів Львівського університету, Львівської Політехніки, Консерваторії, середніх навчальних закладів часів Польщі та Австро-Угорщини відкрито педагогічний (у 1960 році переведений до Дрогобича), медичний, лісотехнічний, сільськогосподарський, зооветеринарний інститути, Інститут прикладного і декоративного мистецтва, Український поліграфічний інститут, Інститут фізичної культури. У 1971 році у Львові був відкритий Західний науковий центр Академії наук УРСР.
У Львові вкотре кардинально змінилося населення, він став найбільшим україномовним (близько 80 %) містом. Тут було найбільше християнських храмів: третина парафій РПЦ була в Галичині; раніше вони належали УГКЦ, З початком хрущовської «відлиги» Львів знову став базою українського національно-визвольного руху шістдесятників. Тут виникають підпільні гуртки (Український національний комітет Богдана Грицини та Івана Коваля (1957—1961), Українська робітничо-селянська спілка Левка Лук'яненка (1959—1961), філія Українського національного фронту (1963—1967), Український національно-визвольний фронт Зоряна Попадюка (1968—1973)), офіційно діяв Клуб творчої молоді «Пролісок» під керівництвом Михайла Косіва (1962—1965). Від 1970—1971 роках В'ячеслав Чорновіл підпільно видавав самвидавний часопис «Український вісник». Проте радянська влада жорстоко переслідувала шістдесятники — лідерам присуджувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсинської групи.
З початком горбачовської Перебудови набирає сили національно-визвольний рух. У серпні 1987 року В.Чорновіл відновлює випуск «Український вісника» і разом з Михайлом Горинем у підпільних умовах перетворюють Українську гельсинську групу в Українську Гельсинську Спілку. Виникають численні офіційні культурні і меморіальні товариства, першим з яких було Товариство Лева засноване в жовтні 1987 року. 20 вересня 1987 року під час святкування Дня міста Львова відбулася перша в Україні політична демонстрація (Алік Олісевич), її учасники створили у жовтні 1987 року правозахисну групу «Довіра». У травні 1988 року у Львові виник ініціативний комітет Народного Фронту. Перший етап національно-визвольного руху супроводжувався переслідуваннями влади і репресіями. Боротьба продовжилася навесні 1989 році з виникненням Народного Руху України за перебудову і увінчалася перемогою на виборах до Львівської обласної і міської ради у березні 1990 року. Головою Львівської обласної ради став В.Чорновіл. Національно-визвольну боротьбу було перенесено до Києва, де проголошено незалежність України 24 серпня 1991 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар