8. 1939–1944: у період Другої світової війни

8. 1939–1944: у період Другої світової війни

Парад радянських військ у Львові після здобуття міста у 1939 році згідно з пактом Молотова-Ріббентропа

Львів у період німецької окупації
За Пактом Молотова-Рібентроппа Львів, як і вся Галичина, мав увійти до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Через певну неузгодженість 12 вересня 1939 року Вермахт почав облогу міста. 19 вересня до міста підійшла Червона армія. Врешті 20 вересня німецька армія покинула околиці міста, а через два дні польське командування здало Львів Радянському Союзові.

Зустріч з «визволителями» справила на львів'ян дуже гнітюче враження через як їх зовнішній вигляд,[18] так і повадки (зокрема, деякі командири намагались мити голову в унітазі[19]).

Очевидно, що ні місцеві поляки, ні українці не вважалися радянським керівництвом своєю опорою. Щоб надати окупації легітимного вигляду, Радянська влада організувала у Львові 22 жовтня 1939 року опереткові Народні Збори Західної України, які відбулися в теперішньому приміщенні Оперного театру, де урочисто проголошено возз'єднання західноукраїнських земель з Українською Радянською Соціалістичною Республікою в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Зразу після цього почалися масові репресії і депортація в Сибір українського і польського населення, як це робилося в Радянській Україні.

22 червня 1941 року масованою атакою Вермахту на західний кордон СРСР почалася німецько-радянська війна. Поки на лінії фронту точилися бої, енкаведисти, щоб не евакуйовувати в'язнів, винищили дві з половиною тисячі українців і поляків, переважно інтелігенції, які перебували в тюрмах «Бригідки», на Лонцького і Замарстинівській тюрмі (Див. Винищення львівських в'язнів у червні 1941). 30 червня 1941 року до Львова увійшла німецька армія. Одним з перших вулицею Янівською (теперішньою Шевченка) в місто увійшов батальйон «Нахтігаль», що перебував у складі абверу і був укомплектований з українських націоналістів, прихильників ОУН Степана Бандери, очолених Романом Шухевичем.

30 червня на площі Ринок Українські Національні Збори проголосили Акт відновлення Української Держави, не питаючи дозволу німців. Цим кроком ОУН(Б) налаштували проти себе німецький уряд і проти українських націоналістів почалися репресії. У концтаборі Заксенгаузен ув'язнено Степана Бандеру.

Німецька адміністрація заплямувала себе єврейським погромом[20] і вбивством львівських професорів 3-4 липня 1941 року. Фальсифікатори з польського і російського таборів намагаються приписати цей злочин українським націоналістам з батальйону «Нахтігаль». Проте такі акції здійснювали зондеркоманди, що були в підпорядкуванні Служби Безпеки (СД), а «Нахтігаль» підпорядковувався абверу (військовій розвідці), який мав інші завдання. Разом з тим німецьке командування наказало відкрити радянські в'язниці і показати жителям міста правду про злочини радянського тоталітарного режиму.

1 серпня 1941 року у Львові створено адміністрацію німецького дистрикту Галичина, що увійшов на правах п'ятого дистрикту до складу Генерал-губернаторства, створеного на території колишньої Польщі з центром у Кракові.

У Львові створено концентраційні табори Шталаг-328 на Цитаделі, де утримували військовополонених, і Янівський коцтабір (тепер виправно-трудова колонія № 30) в кінці вулиці Шевченка. Єврейське населення зігнали в гетто у північній частині міста за залізничною колією.

На початку 1943 року Роман Шухевич, який демобілізувався з військової поліції шуцманшафт і якому загрожував арешт гестапо за участь у проголошенні Акту відновлення Української держави, переходить у підпілля. Маючи досвід партизанської війни в білоруських лісах, він організовує перехід українських націоналістів, які служили в німецькій поліції, у поліські ліси на Рівенщину. Ці терени належали до іншої окупаційної структури Райхскомісаріату «Україна» із набагато жорстокішим режимом, як в Галичині, тут діяли загони Української Повстанської Армії під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Бандерівці почали вливатися в УПА, запровадивши сувору дисципліну і розширили її структуру на всю територію Західної України. У листопаді 1943 року Роман Шухевич прийняв пост Головного Командира УПА.

У 1943 році німці винищили львівське гетто. Із цим Львів втратив своє єврейське населення.

В час наступу Червоної Армії після розгрому німців під Бродами у Львові 23 липня 1944 року розпочалася військова операція польської підпільної Армії Крайової з метою взяти Львів і Галичину і з цих позицій вести перемовини щодо влаштування польсько-німецького кордону. Вона отримала назву «Операція Буря». Вона перетворилася на вбивства українців поляками на вулицях Львова.

24-26 липня 1944 року на підступах до Львова йшли жорстокі бої. Екіпажу танка Т-34 «Гвардія» 63-ї гвардійської танкової бригади 10-го гвардійського Уральського танкового корпусу під командуванням лейтенанта А. Н. Додонова було наказано прорватися до центру міста і поставити Червоний прапор на вежі будівлі львівської міськради. Танк з написом «Гвардія» прорвався до самого під'їзду ратуші. Радист Олександр Марченко з гуртом автоматників знищив німецьку охорону, увірвався в будинок, піднявся на вежу і поставив над містом червоний прапор. Після цього він упав, убитий німецькою кулею. Його посмертно нагородили орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. О. Марченко став почесним громадянином Львова[21]. У його честь на цій будівлі міської Ради було встановлено меморіальну дошку.

27 липня 1944 року Червона армія повністю взяла Львів. Керівників Армії Крайової було запрошено на переговори з керівництвом Червоної Армії, де їх заарештували. Українська Повстанська армія готувалася до війни з новим окупаційним режимом.

Матеріали використано з вікіпедії. Посилання на сайт:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Львова