1253—1349: Руське Королівство (Галицько-Волинська держава): протистояння з Золотою Ордою
1253 року Данило Романович був коронований як король Русі. Це означало, що відтепер він перестав вважатися васалом Золотої Орди. Король повсюди будує фортеці, однією з них був Львів. Його столиця була в Холмі, на заході Галицько-Волинської держави, біля польського кордону. Відтепер «старшим» престолом вважався галицький, який був удостоєний королівської традиції. За Галичиною закріпилася назва «Русь». «Молодшим», князівським, престолом був волинський.
Проте у 1259–1261 роках татари змогли відновити контроль над західними руськими землями і укріплення Львова були зруйновані. Коли помер король Данило 1264 року, його наступником став не старший син Лев, а другий син Шварно. Після смерті Шварна 1269 року Лев I став князем в Галичині (Русі), але змушений був визнати себе васалом Орди. Враховуючи наростання польської загрози, а також те, що давня столиця Галич лежала в руїнах після монгольського погрому 1241 року, він, вірогідно, переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова, про що є згадки з 1272 року. Як пише Юзеф-Бартоломей Зиморович, близько 1270 року було збудовано Високий замок.
« Але, перезимувавши одну зиму у своєму замку серед лютого завивання невщухаючого північного вітру і відчувши незручність житла на крутому схилі, по якому ледве піднімалась, задихаючись, тяглова худоба /…/ Поблизу, у заболочений місцевості, він побудував інший замок — Нижній, більше пристосований для життя, аніж до оборони… »
Князівською резиденцією став Низький замок, у Високому замку було влаштовано скарбницю. Львів швидко розбудувався силами місцевого і прийшлого населення. Укріплене місто локалізувалося під Високим замком, розвиваючись у бік Низького замку (пізніше цей район називався Підзамче). Західною межею була річка Полтва, притока Західного Бугу, (вздовж нинішнього проспекту Чорновола), за якою простягалися болота. Центром була площа Ринок (тепер Старий ринок), яка, вірогідно, займала більшу територію, ніж тепер, за рахунок забудованого кварталу, і на неї виходили найдавніші храми Підзамча — церква Миколая і костел Івана Хрестителя. Середньовічна традиція пов'язує костел Івана Хрестителя з іменем Констанції, церкву Миколая історики вважають надвірним княжим храмом. На Підзамчі було близько десяти православних руських церков і монастирів, серед яких найвідоміший Онуфріївський монастир. Тут виникають католицький (німецький), вірменський, татарський, єврейський, караїмський квартали. Центром німецької громади був костел Марії Сніжної, євреї мали синагогу на правому березі Полтви (в районі ринку Добробут), вірмени — церкву і монастир Анни (Ачкатар). На горбі за містом виник руський православний Святоюрський монастир. На початку XIV ст. Львів стає найбільшим містом на всій території сучасної України і залишається таким до другої половини XVII ст.
Лев помер 1301 року монахом у монастирі у Лаврові в Карпатах, де й був похований. У той час в Золотій Орді почалися чвари і син і наступник Лева I Даниловича Юрій І Львович зміг позиціонувати себе незалежним володарем і коронуватися королівською короною. У 1303 році він домігся від Константинопольського патріарха заснування окремої Галицької митрополії, оскільки Київська митрополія перебралася до Владимира-на-Клязьмі, що належав Золотій Орді.
Проте скоро в Орді зміцніла влада хана Узбека. Це збіглося зі смертю Юрія І Львовича близько 1308 року. Його наступники сини Андрій і Лев (одному з них дістався галицький престол, іншому — волинський) вели війни за незалежність від Золотої Орди і загинули. Після них на престол сів їхній племінник (небіж) князь Юрій ІІ Болеслав, пов'язаний із польською князівською династією. Спочатку гарнізон Львова у 1324 році навіть не хотів відчинити перед ним браму. Зміцніло Польське королівство — Юрій ІІ Болеслав змушений був лавірувати поміж ним і Ордою.
Проте у 1340 році руські бояри, незадоволені зростанням при дворі польських впливів, отруїли Юрія ІІ Болеслава у Володимирі. Претензії на Руське королівство висловив польський король Казимир III Великий — зненацька захопив Львів, пограбував державну скарбницю на Високому замку, вивіз до Польщі галицьку королівську корону, мантію і трон. Після смерті хана Узбека у Золотій Орді почалися міжусобиці — волинські бояри обрали на престол литовського князя Любарта, спорідненого із галицькою династією. Любарт зміг встановити свою владу на Волині, а за Галичину (Русь) розгорнулася тривала польсько-литовська війна, в якій брали участь Золота Орда і Угорщина. Протягом 1340—1349 років владу в Руському Королівстві втримував перемиський боярин Дмитро Детько, котрий прийняв титул «capitaneus» — «управитель Руської землі», тобто представник князя.
Матеріали використано з вікіпедії. Посилання на сайт:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Львова
1253 року Данило Романович був коронований як король Русі. Це означало, що відтепер він перестав вважатися васалом Золотої Орди. Король повсюди будує фортеці, однією з них був Львів. Його столиця була в Холмі, на заході Галицько-Волинської держави, біля польського кордону. Відтепер «старшим» престолом вважався галицький, який був удостоєний королівської традиції. За Галичиною закріпилася назва «Русь». «Молодшим», князівським, престолом був волинський.
Проте у 1259–1261 роках татари змогли відновити контроль над західними руськими землями і укріплення Львова були зруйновані. Коли помер король Данило 1264 року, його наступником став не старший син Лев, а другий син Шварно. Після смерті Шварна 1269 року Лев I став князем в Галичині (Русі), але змушений був визнати себе васалом Орди. Враховуючи наростання польської загрози, а також те, що давня столиця Галич лежала в руїнах після монгольського погрому 1241 року, він, вірогідно, переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова, про що є згадки з 1272 року. Як пише Юзеф-Бартоломей Зиморович, близько 1270 року було збудовано Високий замок.
« Але, перезимувавши одну зиму у своєму замку серед лютого завивання невщухаючого північного вітру і відчувши незручність житла на крутому схилі, по якому ледве піднімалась, задихаючись, тяглова худоба /…/ Поблизу, у заболочений місцевості, він побудував інший замок — Нижній, більше пристосований для життя, аніж до оборони… »
Князівською резиденцією став Низький замок, у Високому замку було влаштовано скарбницю. Львів швидко розбудувався силами місцевого і прийшлого населення. Укріплене місто локалізувалося під Високим замком, розвиваючись у бік Низького замку (пізніше цей район називався Підзамче). Західною межею була річка Полтва, притока Західного Бугу, (вздовж нинішнього проспекту Чорновола), за якою простягалися болота. Центром була площа Ринок (тепер Старий ринок), яка, вірогідно, займала більшу територію, ніж тепер, за рахунок забудованого кварталу, і на неї виходили найдавніші храми Підзамча — церква Миколая і костел Івана Хрестителя. Середньовічна традиція пов'язує костел Івана Хрестителя з іменем Констанції, церкву Миколая історики вважають надвірним княжим храмом. На Підзамчі було близько десяти православних руських церков і монастирів, серед яких найвідоміший Онуфріївський монастир. Тут виникають католицький (німецький), вірменський, татарський, єврейський, караїмський квартали. Центром німецької громади був костел Марії Сніжної, євреї мали синагогу на правому березі Полтви (в районі ринку Добробут), вірмени — церкву і монастир Анни (Ачкатар). На горбі за містом виник руський православний Святоюрський монастир. На початку XIV ст. Львів стає найбільшим містом на всій території сучасної України і залишається таким до другої половини XVII ст.
Лев помер 1301 року монахом у монастирі у Лаврові в Карпатах, де й був похований. У той час в Золотій Орді почалися чвари і син і наступник Лева I Даниловича Юрій І Львович зміг позиціонувати себе незалежним володарем і коронуватися королівською короною. У 1303 році він домігся від Константинопольського патріарха заснування окремої Галицької митрополії, оскільки Київська митрополія перебралася до Владимира-на-Клязьмі, що належав Золотій Орді.
Проте скоро в Орді зміцніла влада хана Узбека. Це збіглося зі смертю Юрія І Львовича близько 1308 року. Його наступники сини Андрій і Лев (одному з них дістався галицький престол, іншому — волинський) вели війни за незалежність від Золотої Орди і загинули. Після них на престол сів їхній племінник (небіж) князь Юрій ІІ Болеслав, пов'язаний із польською князівською династією. Спочатку гарнізон Львова у 1324 році навіть не хотів відчинити перед ним браму. Зміцніло Польське королівство — Юрій ІІ Болеслав змушений був лавірувати поміж ним і Ордою.
Проте у 1340 році руські бояри, незадоволені зростанням при дворі польських впливів, отруїли Юрія ІІ Болеслава у Володимирі. Претензії на Руське королівство висловив польський король Казимир III Великий — зненацька захопив Львів, пограбував державну скарбницю на Високому замку, вивіз до Польщі галицьку королівську корону, мантію і трон. Після смерті хана Узбека у Золотій Орді почалися міжусобиці — волинські бояри обрали на престол литовського князя Любарта, спорідненого із галицькою династією. Любарт зміг встановити свою владу на Волині, а за Галичину (Русь) розгорнулася тривала польсько-литовська війна, в якій брали участь Золота Орда і Угорщина. Протягом 1340—1349 років владу в Руському Королівстві втримував перемиський боярин Дмитро Детько, котрий прийняв титул «capitaneus» — «управитель Руської землі», тобто представник князя.
Матеріали використано з вікіпедії. Посилання на сайт:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Львова
Немає коментарів:
Дописати коментар